Слов'янські мови

Версія для друку

Слов’янські мови  — група близькоспорід. мов індоєвроп. сім’ї. Поширені на територіях Сх. і Центр. Європи та Азії. Заг. кількість носіїв С. м. — понад 287 млн. чол. (за даними на 1986). За генет. і тер. зв’язками та ступенем структур. близькості С. м. поділяються на три підгрупи: східну, західну і південну. До східнослов’ян. мов належать українська, російська та білоруська мови. Українська поширена, крім України, в Росії, Казахстані, Білорусі, Польщі, Бразилії, Аргентині, Румунії, СТА, Канаді та ін. країнах. Рос. мова (142,84 млн. носіїв), крім Росії, побутує в більшості кол. республік СРСР як мова нац. меншини; нею, поряд із своєю державною, користується в деяких містах і нерос. населення. Крім того, її зберігають рос. переселенці у США, Канаді, Бразилії, Аргентині, Румунії та ін. Білорус. мовою (9,89 млн. носіїв) розмовляють у Білорусі, де її значною мірою витіснила рос. мова, а також у Польщі, США та ін. Писемність кожної з названих мов починається з давньорус. періоду.

Західнослов’ян. мовна підгрупа об’єднує польську, чеську, словацьку і дві серболуж. мови. Сюди ж належала і полабська мова, яка перестала існувати у 18 ст. Польська мова (42,09 млн. носіїв), крім Польщі, поширена серед польс. діаспори в США, країнах СНД, Франції, Канаді та ін. Писемні її пам’ятки — з 13 ст. Чеською мовою (10,47 млн. носіїв) користуються в Чехії, а також частково у Словаччині, США, Канаді, Німеччині, країнах СНД та ін. Писемність — з 13 ст. Словацька мова (5,15 млн. носіїв) поширена на тер. Словаччини, частково в сусід. слов’ян. країнах та в США. Найдавніші пам’ятки писемності належать до 15 ст., літ. мова — з серед. 19 ст. Верхньолужицька і нижньолуж. мови (бл. 100 тис. носіїв) зосереджені на Сході Німеччини, кожна з них має свою літ. мову. Писемність — з 16 ст.

До південнослов’ян. підгрупи належать болг., серб. і хорв., словен. і макед. мови. Болгарська мова (9,23 млн. носіїв), крім Болгарії, локально існує в Україні, сусідніх південнослов’ян. країнах, Греції, США. Писемність — з 9 ст. Сербською і хорв. мовами розмовляють серби (8,97 млн.), хорвати (5,19 млн.), боснійці (2,29 млн.), чорногорці (600 тис.). Усі носії серб, і хорв. мов населяють територію, що входила до складу кол. СФРЮ, певна кількість їх живе в Німеччині і США. Писемна традиція — з 12 ст. Словенська мова (2,16 млн.) є рідною для населення Словенії, поширена певною мірою в Італії, Австрії, Німеччині, США. Писемність — з 10 ст. Македонська мова (бл. 2 млн.), крім Македонії, вживається локально і в ін. республіках кол. СФРЮ, у Греції, Албанії, Німеччині, Австралії. Власне макед. писемність сформувалась у 20 ст. Південнослов’янською за походженням є й найдавніша літ. мова слов’ян — старослов’янська, в основу якої, вважають, ліг південномакед. (солунський) діалект. Нею вперше здійснено в 9 ст. Кирилом і Мефодієм слов’ян. переклад бібл. текстів. Всі С. м. об’єднуються спільними ознаками, які пояснюються походженням їх з єдиної праслов’ян. мови, котра в серед. 1 тис. розпалась на окр. діалекти, що лягли в їх основу.